МУЗИКА. НАВІЩО?

 

  Навіщо дитині потрібна музика? На це запитання відповідають не педагоги, а й батьки. Звісно, скажуть вони, ми хочемо бачити своїх дітей всебічно розвиненими, гармонійними особистостями. Але що саме приховується за цими словами? Загальне уявлення, звичайно, є у всіх, але у кожного своє.Нині ситуація в дитячий музичній педагогіці нагадує вислів з однієї казки: „піди  туди, не знаю  куди”. Але ж деякі талановиті, творчі педагоги самі знаходять незвичайні, цікаві форми роботи з дітьми. Їх успіх у музичному вихованні пояснюється розумінням інтересів і потреб дитини.

  Діти, в свою чергу, завдяки таким педагогам, розкривають свої серця, перетворюючись у ельфів, які розуміють „мову вітру і квітів”, а також „бачать музику” і „танцюють вірші”. Такі педагоги вносять у практику музичного виховання свій досвід, і батьки бажають віддати саме до них свою дитину.

  А що робити іншим музичним педагогам, які хочуть дещо змінити у своїй роботі? Вихід є – потрібно навчитись працювати по-іншому, взяти за основу педагогіку, в якій не дитину пристосовують до методики, а методику до дитини.

Не можна ввечері лягти спати однією людиною, а вранці прокинутись іншою. Тому і неможливо усе змінити миттєво. Ключем до розвитку дитячої музичної творчості може бути система К.Орфа, основними тезами якої є:

-         ставитися до дитини, як до особистості, поважати її та приймати будь-які її індивідуальні вияви;

-         створювати на заняттях атмосферу гри.

    Елементарне музикування з інструментами К.Орфа як одна з найцікавіших форм музичної діяльності дошкільників вже практикується муз керівниками в дитячих садках.

   Захоплення дітей таким музикуванням, їх бажання грати та співати є настільки сильним, що вони не помічають тієї великої навчальної роботи, яка проводиться з ними в процесі музикування.

 Добре розуміючи, що будь-яке музикування неможливе без попередньої копіткої роботи з оволодіння елементами музики, потрібно на кожному занятті поєднувати елементарне музикування з навчанням найпростіших елементів музичної мови. Проте головним є саме музикування, бажання дітей „спілкуватися” з музикою, співати та грати колективно, дістаючи від цього задоволення.

  Головні завдання, які повинен ставити перед собою музкерівник на занятті:

-         допомогти дітям увійти в світ музики, відчути і пережити її чуттєво;

-         сприяти практичному засвоєнню музичних знань;

-         створити передумови до формування творчого мислення;

-         розвивати творчу уяву та фантазію дітей;

-         формувати у дітей риси характеру, що сприяють самоствердженню особистості, самостійності та свободи мислення, індивідуальності сприйняття.

    Ефектним є поєднання музичної педагогіки К.Орфа з сучасними методами дитячої музичної педагогіки. Допомагають у розв’язанні завдань виховання творчих музичних здібностей дітей два основоположних методи – метод активізації творчих здібностей дитини та метод моделювання музичної мови.

   Метод активізації творчих здібностей – це керована педагогом дитяча творчість та створення умов для її вияву, що сприяє формуванню креативності та незалежності мислення.

Метод моделювання – це спосіб або механізм навчання дітей музичної грамоти. Моделюватись різними способами можуть ритмічні та звуковисотні відношення, темп, ритм тощо. Без використання моделювання надто складно навчати дітей елементів музичної грамоти.

   Заняття з розвитку творчих музичних здібностей дітей слід проводити, поєднуючи два таких важливих розділи, як навчальне та творче музикування.

1. Навчальне музикування – це ознайомлення дітей з найпростішими елементами музичної мови та навчання дітей вмінню практично використовувати їх у роботі над формуванням звуковисотного слуху та метро ритму.

2. Творче музикування – це імпровізаційно-творча „гра в музику” в найрізноманітніших формах, поєднуючи музику, мову та рух. Мета цього музикування полягає в розвитку творчих здібностей дітей та їх навчання дії. Саме тому воно формою та змістом більшою мірою відповідає природі дітей дошкільного віку та принципам ігрових методик, наявних у світовій практиці.

  Основними видами діяльності на заняттях з елементарного музикування є: спів, гра на дитячих музичних інструментах, мовно-ритмічні ігри та вправи, творчість у пластиці та русі. Окремо потрібно розглянути такий розділ, як активне слухання музики. Сучасна дитяча музична педагогіка дедалі частіше рекомендує не просто пасивно слухати музику, а поєднувати сприйняття музики з будь-яким рухом. Слухати музику і одночасно і одночасно чути її, реагувати діями на окремі її елементи – метр, ритм, динаміку тощо – це і є активне слухання музики. Починати творчі музичні заняття можна з комунікативних ігор. Що таке комунікативні ігри? Це ігри для формування навичок спілкування дітей. Такі ігри допомагають не тільки створенню відповідної атмосфери на занятті, а й вирішують цілий комплекс педагогічних, моральних, та психологічних завдань. Це свого роду розминка, що залучає та заохочує всіх дітей до спільної діяльності. Багатим і мудрим джерелом таких комунікативно-рухливих ігор є український фольклор, як поетичний, так і музичний.

  На музичному занятті дитині потрібно дати можливість бути самим собою. Дітям потрібна музика, а не розмови про неї. Хіба це не найважливіше?

Тому головним на музичних заняттях не є створення музичних шедеврів, а сам творчий процес. Творчість дітей тут розуміється як вміння і бажання зробити щось по-своєму. „Зіграй, станцюй, як ти хочеш”, - ці магічні слова відчиняють перед дитиною ворота у світ фантазії. Важливо співати, гратись, рухатись, придумувати, змінювати, слухати власне виконання та виконання інших дітей. Можливість зробити по-своєму (добре придумав, цікаво продемонстрував, гарно повторив) дає змогу дитині бути індивідуальною, неповторною.

   Творче музикування допомагає грати багатопланово – грати і грати: грати на інструментах з елементами музики ( ритмом, тембром, динамікою), грати один з одним, розігрувати сюжети пісень, грати разом, створювати ту неповторну атмосферу спілкування, в якій всім затишно і весело.

Велику увагу на музичних заняттях приділяють музикуванню з використанням „звуків жестів”. Звукові жести – це гра звуками свого тіла: плескання, клацання, тупання, цокання. Ці „інструменти”, якщо їх можна так назвати, надані людині природою. Наприклад, на занятті діти пригадують невеличкий вірш, можна запропонувати його озвучити. На допомогу приходять „звучні жести”. Діти розуміють, що вірш можна декламувати і водночас плескати руками по колінах або клацати пальчиками першу частину, а другу тупати ногами. Можна лише уявити собі, скільки варіантів складають діти! цей вид музичної діяльності доступний, і важливо те, що він розвиває творчі здібності кожної дитини, особливо у взаємозв’язку з мовою і рухом.

 Результатом творчої діяльності на занятті стають різні види імпровізації. Рухові, інструментальні, інтонаційно-мовні імпровізації та різні їх комбінації, правильно організовані муз керівником, допомагають практично вирішити питання, важливе для музичної педагогіки, - вчити і виховувати через творчість. Дитячі імпровізації є колективними. Вони дають можливість кожній дитині знайти своє місце, незалежно від рівня її музичних здібностей. Роль дитини може бути дуже невеликою, або й навіть простою. Але важливою є участь у музикуванні.

Окремо потрібно наголосити на музичних інструментах. Використовуючи звичайні, фабричні інструменти, потрібно використовувати також інструменти, виготовлені з природного матеріалу. Музичні іграшки допомагають дитині зрозуміти, звідки і як саме народжуються звуки. Ігровий світ можна озвучити звичайними ігровими інструментами. Наприклад, прокидається вранці сонечко – легеньке побрязкування на залізній паличці. Голос кікімори діти можуть показати, зігравши на звичайному свистку.

  Творчо підійшовши до використання саморобних музичних інструментів, можна навіть озвучити якусь казку.

  Один із видатних західних психологів А.Маслоу пасав: „Ми мусимо вчити дітей бути творчими особистостями, здібними до сприйняття нового, а також до вміння імпровізувати”. Нам нині потрібно виховувати дитину, яка відчуває себе сильною, сміливою. У час швидких змін діти мають вірити в свої сили, не боятися пробувати і помилятися, варіювати, аж поки не буде знайдено правильне рішення.